БОРЩІВ

Image

Місто районного підпорядкування, районний центр. Розташоване на лівому березі р. Нічлава (ліва притока Дністра), залізнична станція. Відстань від Борщева до обласного центру - 105 км по шосе і 118 км - залізницею. До міста належав хутір На Нічлаві. Через місто пролягли автошляхи Коломия- Кам'янець-Подільський, Борщів-Гусятин, Борщів-Жванець. Географічні координати: 48° 48' пн. ш. і 26° 02' сх. д. Територія - 3 кв. км. Населення - 11202 особи (2014 р.]. На околицях Борщева виявлені два поселення трипільської культури; у 1878 р. знайдено скарб - золоту корону, кілька золотих пряжок, вироби з кованого заліза. Збереглися залишки городища часів Київської Русі.

Перша письмова згадка - 1456 р. як власність шляхтичів Дудинських, проте на давньому кладовищі віднайдено слов'янський хрест із датою 1330р. Назва походить, імовірно, від борщівника - трав'янистої рослини, листя якої використовували для приготування борщів, супів, салатів. Інша версія - від того, що нападника-татарина втопили у казані з борщем.

Історія заснування цього містечка губиться в темряві віків. Немає ніякого сліду так само, як і в інших більших містах. Тільки з певністю можна сказати, що воно бере свій початок від близько розташованого села, яке також називається Старий Борщів. Однак звідкіля та назва взялася і коли село засноване, невідомо. Можна лише стверджувати, що вже за часів руських князів тут було поселення. На це вказує знайдений на старому цвинтарі надмогильний хрест, занедбаний від незапам'ятних часів. На хресті був викарбуваний 1330 рік дуже затертими руськими літерами. Казимир Великий приєднав руські землі до Польського Королівства у 1340 р., а з того випливає, що вже тоді на місці Борщева існувало християнське поселення. Цей край колись належав руським київським князям; Казимир Великий зайняв їх (землі) після останнього князювання Болеслава Тройденовича,- частково за правом наслідування, частково за правом сили. Посилаючись на усні перекази, селяни стверджують, що (колись) існував підземний вихід з Борщівського замку до Висічки і Лановець. У Висічці є подібний замок, а в Ланівцях можна побачити лише сліди дерев'яного замку. Обидва села перед 1719 роком були містечками. Того року, як свідчить фрагмент костельної метрики, в тій околиці була велика (епідемія) повітря. Багато жителів тоді померло.

В навколишніх селах збереглися деякі звичаї давнього язичество: в день Великої Ночі молодь збирається біля церков і костьолів і влаштовує танцювальні забави, які називаються "гаївками", з різноманітними піснями (в цілому вони не відповідають змісту, суті урочистостей). Напевне, це збережена віками традиція вшанування якогось божества, трансформована у релігійні ігри. В день великого свята навіть найкраща сусідка не дасть з хати вогню своїй кревній (це своєрідне поклоніння перед стихією). Місцевий народ гордиться апостольством Святого Андрія. Населення, а особливо дівчата, вручають долю свого щастя цьому святому. Звідси походять тисячі веселих забав серед молоді. За вимогою духовних властей зараз вони обмежені...

В Борщеві збереглись знаки трьох церков, які давним-давно були спалені татарами або турками. На тих місцях поставлено кам'яні хрести і могильні плити, що зараз повростали в землю. Латинського костьолу на початку панування поляків тут, напевне, було. Лише після запровадження в Польщі за Зигмунта III унії в 1595 р. згас дух шизми. На місці грецьких почали виникати уніатські церкви. Тоді ж в містечку запроваджено уніатську церкву і латинський костьол (вони є і зараз). Теперішній костьол повинен був бути побудований з дерева, але так само спалений турками і татарами під час їх нападів на Борщів. Релігійні обряди були перервані. 18 жовтйя 1672 р., за панування короля Міхала Вйшневецького, в Бучачі укладено ганебний для поляків мир з турками. Згідно договору, у володіння турків перейшло все Поділля. Лише за Карловицьким миром 26 січня 1699 р. Поділля знову було повернуто полякам. Протягом того часу спалені церкви і костьоли не відбудовувалися, релігійні обряди були занедбані. Лише після повернення цієї провінції в лоно монархії в місті знову побудовано дерев'яні церкву і костьол. Як свідчать традиція і книга візитацій, теперішній костьол побудований пізніше, за пані Залуської. Равської каштелянші. Але в якому році це сталося - невідомо.

Після приєднання Галичини до Австрії уряд розпочав відкривати ґмінні школи. Однак багаторічна війна з Францією перешкодила здійсненню цих намірів. У 1809 р. Австрія передала Росії Заліщицький і Тернопільський округи. Про школи не піклувалися. Аж коли в 1815 р. ця частина Поділля порернулась назад в лоно Австрії, світлої пам'яті найясніший Францішек І наказав засновувати школи, з яких почалась просвіта простого люду.
Містечко Борщів розміщене на красивій рівнині: родючі поля дають багаті врожаї, збіжжя різного ґатунку, особливо кукурудзи; лісів є в достатку; придатну для вживання воду подають кілька джерел -Місцеві жителі є підданими (поміщика). Вони відробляють панщину та сплачують податки (чинші) Ремісники, а саме: шевці, кравці, ковалі, слюсарі, ткачі і сукінникі (або гнапи) мають свої окремі цехи. 
Для просвіти населення стараннями борщівського пробоща Ігнатія Франковського з допомогою Макси-міліана Лсвицькото, власника маєтку, разом з Борщівською ґміною у 1817 р. тут відкрито тривіальну школу.

Передмістя мали назви: Підвалля, Мазурівка, Пастівник, Кривда, Старий Борщів і Кут.

У 1629 р. королівським привілеєм Борщеву надано маґдебурське право і власний герб у вигляді золотого снопа на тлі поздовжніх кольорових смуг. Місто отримало самоврядування, дозвіл на проведення щотижневих ярмарків місцевого значення, тричі на рік - більших, "річних", а ремісники - на створення цехів. Це сприяло розвитку ремесел і торгівлі.

У другій чверті 17 ст. в Борщеві споруджено замок, що згодом неодноразово зазнавав руйнацій, та його відбудовували. У 18 ст. фортецю перебудували на палац (незберігся). Згадка про замок, що був там, де нині - ринок, костел, вулиці 0. Довбуша і Т. Шевченка, є у щоденнику німецького мандрівника та дипломата Ульріха фон Вердума, який проїжджав через місто у 1672 р. Про існування замку в Борщеві нагадують назви кількох його місць

-Замкова криниця, Замковий потік, Замковий ліс. Велика кількість підвалів і розгалужених підземних переходів, що частково збереглися донині, свідчить про значні розміри й обороноздатність колишньої твердині. Селяни, ремісники та купці мешкали поза фортецею і першими потерпали від нападів ординців.

У 17-18 ст. Борщевом володіли Єжи і Марцін Дудинські, згодом - Садовський та Злотницький.

У серпні 1655 р. через місто пройшло об'єднане українсько-російське військо, яке від Кам'янця прямувало на Львів, здобуваючи королівські й шляхетські замки. Козацькі полки очолював Богдан Хмельницький, російські - боярин В. Бутурлін та Г. Романовський. До козацьких загонів вступали місцеві селяни та міщани.

1672 р. Борщів окупували турецькі завойовники, 27 років ним володіла Османська імперія. Після остаточного вигнання турків у 1699 р. польський уряд на десять років звільнив розорених мешканців міста від більшості податків і повинностей.

Гніт польської шляхти, яка повернулася в свої садиби, спровокував спротив місцевих мешканців. Відомо, що у 1704 р. в с. Сапогів діяв загін опришків під проводом Пискливого, в 1717 - поблизу Борщева загін Лютого.

Власник міста, полковник коронного війська Костянтин Злотницький, був жорстоким до місцевих мешканців і православного духовенства. Доведені до відчаю міщани вибрали чотирьох делегатів, які мали відбути до короля зі скаргою на можновладця. Дізнавшись про це, маґнат наказав побити їх буками; двоє з них після катувань померли, ще один залишився калікою. Дружину останнього покараного, який врятувався від екзекуції втечею, Мокрину та їх десятилітнього сина пан забрав до двору. Під час чергової гулянки Злотницький, зробивши з хлопчика мішень для стрільби, вбив його. Мати загиблого вирушила на Гуцульщину й розшукала Олексу Довбуша. 4 травня 1744 р. до Борщева прийшов загін опришків. Народні месники жорстоко покарали власника міста за наругу над місцевими бідняками: маґната стратили, а його маєток спалили. За переказами, після захоплення палацу пан на колінах просив помилування у ватажка, пропонуючи великий викуп, на що 0. Довбуш відповів: "Не за грішми я прийшов, а по твою душу, щоби ти більше людей не мучив".

За першим переділом Речі Посполитої у 1772 р. Борщів передано під владу Австрійської імперії [від 1867 р. - Австро-Угорщина]; він належав до Заліщицької, а згодом до Чортківської округи.

На основі імператорського указу 1785 р. Борщів отримав статус містечка, від цього ж року перебував у власності Мартина Будиновського; тут діяла фабрика простих сукон. За даними 1787 р., до Борщева було приписано 2360 моргів орної землі, 795 морґів городів, пасовищ і луків, 1073 морґи лісу; з них у поміщицькій власності - 600 моргів ріллі, переважна частина пасовищ та луків й увесь ліс. Селянам та міщанам належали 1434 морґи землі; решта земельних угідь були у монастирській і церковній власності. Того ж 1787 р. в містечку було 245 дворів.

У 1789 р. 20 борщівських родин працювали в суконному, 17-у швецькому, 11-у гончарному і ковальському, 10-у ткацькому й кушнірському цехах. Наприкінці 19 ст. діяли також хутровий і кравецький цехи, ґуральня, пивоварний завод.

У 1810-1815 рр. містечко перебувало під владою Росії, після чого Борщевом знову володіла австрійська династія Ґабсбурґів. Тоді його власниками були німці Герінґер і Йоч. Вони, ймовірно, наказали розібрати замок, а будівельні матеріали використати на спорудження будинків для місцевої влади. На місці фортеці звели великий будинок, де розмістили повітовий відділ, а згодом - бюро повітового нотаря.

У 1867 р. Борщів став центром повіту й отримав статус міста; тут розмістили повітові установи: староство, раду, суд, податкове відомство. Від 1875 р. в місті діяла початкова школа з одним учителем.

За станом на 1880 р. у Борщеві проживало 3626 осіб.

1882 р. в місті діяли: тютюново-ферментаційна фабрика, ґуральня, броварня, цегельня, папірня. Тоді ж Борщів був відомий ярмарками корів і коней.

У 1886 р. збудовано кам'яну церкву Успіння Пречистої Діви Марії на місці старої дерев'яної (17 ст.); тут у різні часи молились А. Шептицький, І. Франко, Б. Лепкий, М. Грушевський, С. Петлюра, Ірина Вільде та інші відомі особи.

У 1891 р. засновано філію товариства й читальню "Просвіти" (організатор і перший голова - В. Дроздовський); потім читальню очолювали М. Дорундяк, А. Лунів, П. Смаль, о. Й. Малицький, В. Чировський, Й. Шалацький.

Наприкінці 19 ст. борщівський маєток придбав купець І. Фельдшуґ; згодом він скупив навколишні землі; 1914 р. у його власності було 1600 морґів землі.

У 1898 р. прокладено залізницю Чортків-Іване-Пусте. Від того часу в Борщеві працювали каменоломня і три кар'єри, де добували гравій; діяла гравіювальна майстерня.

Того ж року ґраф Баворовський заснував у місті сільськогосподарський вишкіл, що готував управлінців для фільварків. У 1920-1930 рр. цей навчальний заклад діяв як школа, де готували фахівців із надання агротехнічної допомоги.

На початку 20 ст. у зв'язку з масовим розоренням дрібних селянських господарств чимало мешканців міста еміґрували до Канади, США, Арґентини, Франції й інших країн.

Через Борщів пролягав головний крайовий битий шлях від м. Чортків до с. Окопи - колишнього кордону з Російською імперією. З Борщева також битий шлях вів до Скали (нині смт Скала-Подільська Борщівського району). Інший шлях пролягав до Новосілки Костюкової (нині - с. Новосілка Заліщицького району), а далі - до Заліщиків. Усі ці дороги були прокладені за австрійської влади.

На початку 20 ст. діяли філії "Сокола", "Січі", "Рідної Школи", "Народної торгівлі" та інших товариств.

Протягом 1905-1909 рр. у Борщеві та його околицях зросла кількість страйків і народних виступів, пов'язаних із незадовільним економічним становищем; зокрема, в квітні 1906 р. страйкували робітники тютюнового заводу.

1909 р. з ініціативи адвоката М. Дорундяка зведено Народний дім (архітектор - В. Нагірний), у якому розмістилася "Просвіта" (нині в цьому приміщенні діють музеї - краєзнавчий і Т. Шевченка). Значну частину коштів на будівництво Народного дому виділив М. Грушевський. Тут виступав театр товариства "Руська бесіда" зі Львова: у 1875 р. - за участю М. Кропивницького, потім - С. Яновича та його сина Леся Курбаса. У приміщенні Народного дому діяв також Повітовий союз кооператив (об'єднував 63 особи, голова - Степан Воркун).

1912 р. в Борщеві проживало 5000 мешканців.

Від середини серпня 1914 р. до кінця липня 1917 р. Борщів - під окупацією російських військ. Тоді ж конфіскували та пограбували майно українських товариств і Народного дому; маєток Фельдшуґів знищили, а посесора вбили.

Під час Визвольних змагань у місті перебував штаб Армії УНР під проводом С. Петлюри. На початку липня 1919 р. в Борщів переїхав уряд ЗУНР на чолі з Є. Петрушевичем. На зустрічі С. Петлюри з Є. Петрушевичем, зважаючи на складність ситуації, було прийнято рішення про пе¬рехід УГА в підпорядкування УНР.

У Легіоні УСС, УГА та війську С. Петлюри воювали жи¬телі Борщева Павло і Ярослав Дроздовські, Василь Заброцький, Володимир Малицький, Михайло Малич, Семен Миськів, Олександр Наконечний, Іван Романовський, Семен Харамбура, Михайло Чорний та інші.

27 липня 1920 р. Борщів захопила Червона армія; у цьому ж році, 5 серпня, створено повітовий та міський ревкоми. 17 вересня 1920 р. в місті встановлено владу Польщі.

На 30 вересня 1921 р. в Борщеві проживали 5122 особи, з них українців - 1528; решта - поляки, євреї, німці.

За станом на 1 січня 1930 р. в місті діяли 5 платних бібліотек - товариства "Просвіта" (від 1900 р., 419 книг), учительська (від 1923 р., 1551 книга); при повітовій команді поліції (1205 книг); при товаристві "Сокіл" (1238 книг); єврейська читальня (від 1924 р., 684 книги).

Наприкінці 1931 р. в місті мешкало 6235 осіб.

У червні 1932 р. філію товариства "Просвіта" в Борщеві та 18 читалень у повіті закрили за зберігання і розповсюдження літератури, спрямованої проти польського окупаційного уряду.

До вересня 1939 р. Борщів - повітове місто Тернопільського воєводства Польщі. Тоді тут діяли приватна польська гімназія, єврейська семирічна й українська дворічна школи. Польський уряд проводив політику утисків української мови і культури. Всі державні посади в Борщеві займали поляки, офіційною мовою була польська.

Чимало міщан підтримували УВО, згодом ОУН. У Борщеві діяли старша та юнацька сітки ОУН. Старшу очолював інженер Вец, юнацьку - станичний Т. Саган. До останньої належала, зокрема, група дівчат під проводом Д. Царук, опісля мережею керувала М. Гаврилюк.

17 вересня 1939 р. Червона армія знову вступила в місто. Тоді організовано промкомбінат із цехами: шевським, кравецьким, ковбасним та безалкогольних напоїв; відкрито низку промислових артілей. У Борщеві почали діяти середня школа з українською мовою навчання, дві школи- семирічки - польська та єврейська; поліклініка, пологовий будинок, три фельдшерсько-акушерських пункти. Працювали районна бібліотека, Будинок культури.

Згодом почалися репресії проти мирних міщан: 22 лютого 1941 р. за націоналістичну діяльність заарештували і розстріляли 20 учнів 9-10-х класів місцевої школи.

7 липня 1941 р. в Борщів вступили угорські, а за ними - німецькі війська. За часи нацистської окупації з повіту до Німеччини відправлено на примусові роботи сотні юнаків та дівчат; знищено 2852 євреї; вивезено тисячі тонн зерна, десятки тисяч корів, коней та овець.

Великомасштабних виступів проти німців місцеві оунівці не проводили, щоб не провокувати арешти і репресії. Підпільники ОУН у Борщеві вночі знищували картотеки німецької управи праці, де обліковували молодих людей, яких нацисти готували до вивезення у Німеччину. В 1942 р. у місті створено торговельну школу, де майже всі учні (близько 300 осіб) були членами ОУН.

24 березня 1944 р. в Борщів вступила Червона армія. Однак німецькі війська, оточені біля Кам'янця- Подільського, прорвались і ЗО березня знову захопили місто. Остаточно нацистів вибили з міста 6 квітня 1944 р. бійці 129-ї гвардійської стрілецької дивізії Червоної армії під командуванням Генерал-майора С. Бушева.

На фронтах німецько-радянської війни у Червоній армії загинув 41 житель Борщева, 60 - пропали безвісти.

У період національно-визвольної боротьби загинули жителі Борщева - члени й симпатики ОУН та вояки УПА: Роман (1918 р. н.) і Ярослав (1914 р. н.-дати смерті обох невідомі) Батюки, Ярослав Бігуняк (1918-1947), Яків Боднар (1914-1944), Антін Волощук ("Гомін"; 1925-1944), Микола Греськів (1914-1943), Павло Дроздовський (загинув у 1945р.), Йосиф Кашуб'як, Антін Лисий, Йосиф Лівійський (1921-1946), Роман Савчук (1926-1947), Теофіль Скоропад (1926-1947), Василь та Іван (1921-1944) Скороходи, Володимир Шиманський ("Мартин"; 1916-1941), Льонгин Шиманський ("Остюк", "Крига", "Гармаш"; 1921-1944).

У місті виходили газети: "Борщівський голос" - урядовий часопис державного повітового комісаріату в Борщеві (1919 р.), "Нове життя" (1939 р.), "Червоний Жовтень" - орган повіткому КП(б)У (1939-1941 рр., від

1946 р.), "Вільна праця" - орган Борщівського райкому КП(б)У (1945-1946 рр.) і районної ради депутатів трудящих (1949-1961 рр.), "Надзбручанська правда" - орган Борщівського райкому КПУ та районної ради депутатів трудящих (1961-1991 рр.). Від 1991 р. виходить газета "Галицький вісник" - орган Борщівської районної ради.

1945 р. відкрито районну лікарню, ковбасний цех; 1946 р. - сільськогосподарську школу; заводи - тютюново- ферментаційний, черепично-цегельний, маслозавод; про-мисловий і харчовий комбінати, артіль; реконструйовано спиртозавод; 1948 р. при харчовому комбінаті відкрито цех безалкогольних напоїв; 1957 р. почали діяти хлібопекарня та швейна майстерня.

Від 1958 р. в Борщеві діє автобусне сполучення. 1959 р. закладено міський парк.

Збудовано підприємства: заводи - кукурудзокалібрувальний (1961 р.), цукровий (1962 р.), маслосирзавод (1970 р.), фабрику канцелярських товарів (1963 р.).

У 1988-1989 рр. реконструйовано приміщення Народного дому, йому повернуто первісний вигляд.

 Борщів та його околиці здавна відомі двома галузями народного мистецтва - вишивкою та килимарством. Особливості орнаменту, колориту і техніки виконання тут багатші, ніж в інших місцевостях краю. Декоративною пишністю вирізняються вишивки на рукавах жіночих сорочок - на уставці, на морщинці та вздовж рукава до зап'ястя.

2007 р. у райцентрі започатковано всеукраїнські фестивалі: фольклорно-мистецький "В Борщівському краї цвітуть вишиванки" та фестиваль борщу "Борщів".

При районному Будинку культури діють аматорські творчі колективи - ансамбль пісні й танцю "Збручани" (заснували у 1954 р. Д. Хруставка, 0. Рущицька і В. Москва); оркестри - народної музики та духовий.

Окрім згаданого храму Успіння Пречистої Діви Марії, є костел (1763 р., реставрований 1930 р.), церкви - св. Івана Хрестителя (1994 р.), св. Петра і Павла (2002 р.), Ікони Борщівської Матері Божої (2004 р.; мурована), "фігура" Божої Матері, пам'ятний знак Ісусові Христу (2000 р.), вісім капличок.

Споруджено пам'ятники: А. Міцкевичу (1898 р.), І. Франку (1983 р., скульптор В. Гречаник), Т. Шевченку (1991 р.), Лесі Українці (на території цукрового заводу); є меморіальний комплекс "Небесної Сотні" (2014 p.); меморіал Слави (1974 p., реконструйований у 1985 p.; скульптор Є. Дзиндра), монумент Борцям за волю України (1993 p.); на місцевому цвинтарі насипано символічні могили воякам УГА та УПА; на околиці міста є пам'ятний знак знищеним євреям; встановлено меморіальні таблиці лікареві Я. Шалауті (репресованому у 1941 p.), політичному діячеві, історикові М. Грушевському, гімназистам, яких закатували більшовики у 1941 р. в Умані.

 Діють: три ЗОШ 1-3 ступенів, школа мистецтв, агротехнічний коледж (від 1955 p., тоді - технікум механізації та електрифікації сільського господарства, від 1988 р. - радгосп-технікум, від 1994 р. - сучасна назва), філія Товстенського сільськогосподарського ліцею, станція юних техніків, ДЮСШ, будинок дитячої творчості, Районний будинок культури, 2 клуби, палац студентів агроколеджу, 3 дитячих садочки; музеї - краєзнавчий (діє від 1975 p., від 2008 - обласний) і Т. Шевченка (діє від 1993 p.), 2 бібліотеки, центральна районна лікарня, центр первинної медико- санітарної допомоги, міжрайвідділ CEC. Працюють підприємства: ВАТ "Сирзавод", ДП Борщівський спиртозавод, TOB "Скала", TOB "Тютюнагро",  TOB "Меблі-сервер", TOB "Борщів-райдрукарня", виробничо-комерційна фірма "Побут", МПП "Діамант", МПП "Пін", МП "Сільський комунальник", райспоживтовариство; культурно-відпочинковий комплекс "Затишок" (на його території є музей Лемківщини, де зберігаються старовинні одяг, побутові речі й музичні інструменти).

У Борщеві народилися: дириґент, композитор, професор Петро Андрійчук (1958 р. н.), музикознавець Галина Бабій (1963 р. н.), господарник і громадський діяч Богдан Вороблевський (1956 р. н.); діячі української еміґрації в Америці: драматург і поет Семен Ковбель (1877-1966), вчений у галузі ветеринарної медицини Василь Скорохід (1928 р. н.), вчений-українознавець Богдан Цимбалістий (1919-1991); місто від-відував учений і політичний діяч Михайло Грушевський (1866-1934); тут проживали: художники Марія Роженко (1924-2008) та Степан Маковський (1933-2004), оперна співачка Людмила-Ванда Петровичева (1882-1971); працювали журналіст та літератор Микола Добровольський (1940 р. н.), письменник Євген Зозуляк (1943 р. н.), правник та літератор Ієронім Калитовський (1866-1926), господарник, громадський діяч Борис Косенко (1936-2003), організатор аграрного виробництва Іван Половинко (1943 р. н.); навчалися: письменник Роман Андріяшик (1933-2000), доктори наук Олександр Астаф'єв (1952 р. н.) і Василь Осадчук (1940 р. н.). Проживають літератор, культуролог Володимир Дутчак (1933 р. н.); заслужений працівник культури України, композитор, диригент, музикант і педагог Ярослав Злонкевич (1949 р. н.), лікар, поетеса, громадська діячка Ганна Костів-Гуска (1947 р. н.), поетеса і громадська діячка Леся Любарська (1963 р. н.); художник Василь Стецько (1950 р. н.).

Поблизу міста є гіпсова печера Борщівська із загальною довжиною ходів 344 м.

Серед місцевих жителів Борщева, гуляють кілька легенд про походження назви містечка. Розповідають, що нібито в часи набігів кримських татар, предки сучасних городян зварили одного із полонених ханів у величезному казані з борщем. Інша, альтернативна, версія походження назви, говорить про факт широкого розповсюдження в околицях містечка «борщівника», який часто використовують в приготуванні різних страв, в тому числі – борщу. Отож асоціація, що викликається назвою даного міста є логічною та закономірною

Щороку в Борщеві на початку вересня проходять тематичні фестивалі – «Борщ’Їв» та «В Борщівському краї цвітуть вишиванки». На першому фестивалі точиться запекла боротьба за приготування найкращої національної страви, а також готується борщ у величезному казані. Чи не в пам’ять про грізного хана? Обидва фестивалі проходять практично одночасно. Вишиванковий фестиваль проходить в пам’ять за загиблими чоловіками в час тих же турецько-татарських набігів. Як розповідає бувальщина, всі жінки після трагедії вдягнули вишиванки вишиті чорними нитками. Обидва культурно-масові заходи мають на меті популяризацію та збереження етнічних традицій, обрядовості та мови.

Борщів є прекрасним містом в будь-яку пору року. Широкі та вузенькі вулички, щедро прикрашенні озелененням, дихають історією та традиціями українського народу. Приємну прохолоду в гарячу пору можна з легкістю знайти на березі річки Нічлави, на берегах якої власне і розмістилось містечко. Тут присутні, також, архітектурні пам’ятки та скульптурні пам’ятники, на території міста знаходиться некрополіс. На останньому вшановано жертв ІІ Світової Війни.

Гуляючи містом обов’язково завітайте до найстарішого храму де зберігається ікона Божої Матері зодягнутої в національну вишиту сорочку. Символічним фактом є те, що вишивка виключно чорними нитками.

Борщівський палац, на превеликий жаль, не зберігся. Однак для поціновувачів таємниць, справжнім надбанням будуть замкові підземелля та погреби. Розповідають що у 1774 році місто відвідав «український Робінгуд» - легендарний Олекса Довбуш. Тут він вчинив розправу над польським паном, який особливо жорстоко ставився до місцевого населення.

У Борщеві, в час національно-визвольних змагань початку ХХ століття, у 1919 році розміщувався уряд ЗУНР. На сьогоднішній день приміщення штабу тогочасного уряду використовує міська рада.

Особливої уваги, для поціновувачів архітектури, вартий «народний дім». До відкриття цього будинку долучився Михайло Грушевський. Сьогодні дану споруду відзначають як найкрасивішу в місті. З 1976 року в залах будинку діє «Краєзнавчий музей». В ньому розміщені експозиції, які детально розповідають про довгу історію місцини, наочно демонструють елементи побуту та обрядовості а також витвори мистецтва місцевих авторів.

І. БАШНЯК В. БОЙКО, Л. ВОЙЦІХОВСЬКА, В. ВОЙЦІХОВСЬКИЙ, О. МАЛИК, Н. МИЗАК, Б.ПЕТРАШ, І. ПІНЬ.

© 2020 Борщівська міська рада. Всі права захищено.